FUTURISM. MUSES. UKRAINIAN PRIMITIVISM

An online exhibition of works by
Boris Kosarev and Maria Sinyakova

Ukrainian Folk Art and Ukrainian Primitivism go hand-in-hand, the first being a naïve style popular in the 19th - early 20th century Renaissance to the post-Soviet tradition that has continued into the 21st century. Interest in Folk Art came about as Ukraine, coinciding with artistic experimentation elsewhere in Europe at the beginning the 20th century, began to investigate its past, its roots and cultural history.

“The ethnographic and exotic nature of early 20th century European art compelled members of the Ukrainian avant-garde to seek inspiration from Ukrainian Folk Art, imbuing its elements and archaic forms with a contemporary dynamism often expressed in abstract form.”
Elena Kashuba, “

From Utopia to Tragedy” 2017.

The movement known as Futurism is, to Western Europeans, primarily of Italian origin and the names Marinetti, Balla, Boccioni and Severini well-known. Less famous were their counterparts in Russia – and yet their influence was more far-reaching. Marinetti’s visit to Russia in January 1914 showed that, according to Velemir Khlebnikov, ‘far from being an off-shoot of Western Futurism, we had actually overtaken our Italian brothers. We have found nothing new in the dozens of manifestos sent to Russia by Marinetti’.

The movement of Russian Futurism, as practised by Larionov, Goncharova, and Malevich was more inward-looking and concentrated less on the urban, the industrial. Inspiration came from Folk Art which had no place in Marinetti’s world. Writers too played a prominent role as Pasternak, Mayakovsky and Khlebnikov all blazed a trail of experimental writing without par in Europe. This, in turn, gave birth to its own movement within the borders of Ukraine.

Ukrainian Folk Art and Ukrainian Primitivism go hand-in-hand. The first was essentially a naïve style popular in peasant culture in the 19th century that was born out of earlier religious iconography and used mainly to decorate domestic and household objects, especially embroidery and furniture.

Interest in Folk Art came about as Ukraine, coinciding with artistic experimentation elsewhere in Europe at the beginning the 20th century, began to investigate its past, its roots, cultural history and local artists looked within the borders of their own country for inspiration. Described as a, ‘National-Cultural Revival’, the movement was at its most energetic in the 1910’s-20’s as Ukraine sought an identity freer from Russian influence. Theirs was not a search for a ‘new world’ order, more the search for, and discovery of, a national identity, culminating in the Declaration of Ukrainian Independence on January 22nd 1918.

This movement was led by Maria Sinyakova (1892-1985). From a fabulously-eccentric family from Kharkov in Eastern Ukraine, Sinyakova was one of five sisters and four brothers whose out-of-town residence, Krasnaya Polyana was, according to Lily Brik, Vladimir Mayakovsky’s lover, ‘where Futurism was born’ and where, in 1918, Sinyakova’s foremost disciple, Boris Kosarev (1897-1994) went for the first time.

Left without parents early in their lives the Sinyakova girls, according to Brik, ‘roamed the woods with their hair loose. Their independence and eccentricity startled everyone. Khlebnikov was in love with all of them, Pasternak was in love with Nadia, Burliuk with Maria. Aseev* married Oksana’. Another of these ‘Muses to Futurism’, Vera, married the poet Petnikov and, after divorce, another writer, Gekht. Lily Brik remembered how Maria, “impressed me with her beauty, her colourful eyes almost white set against her dark skin.”

It was Krasnaya Polyana that provided the background for the national revival. Every summer the family de-camped from Kharkov, as Maria remembered, “to the green fields, forests, river in light fog, the blue sky – here was my pictorial Academy.”

“Krasnaya Polyana,” according to sources, “was the house whither all the beau monde of Russo-Ukrainian futurism and neo-primitivism went. Mayakovsky and Khlebnikov, Pasternak and Aseev, the Burliuk brothers, Mane-Kats.” Kosarev remembered how, “the house was large, wooden, standing as if over a yard. After passing the gates, a wide staircase led up to the terrace where, on a usual day, the entire family and guests would gather for breakfast, lunch, dinner and endless tea-drinking. The wallpaper was decorated with exotic parrots some of which had been torn off. Apparently, paint from such parrots was used as cosmetic powder.”

Maria, at the time of the drawing ‘Tree of Life’ and ‘Carousel’ had already exhibited at the Union of Youth exhibition in St Petersburg with Larionov, Goncharova and Malevich between 1912 and 1914. After her honeymoon she, according to Kyiv art historian, Dmytro Horbachov, “revived her interest in Folk Art, the decorations of wedding trunks, folk icons, cloth and materials. In her Krasnaya Polyana watercolours she places the flowers of folk ornament into scenes of rural life. Everything is drawn impulsively, like an adult with a child’s soul.” Both ‘Tree of Life’ and ‘Carousel’ are oft-reproduced icons of the period whilst Venus, the third watercolour of the series, is a variation of a theme from the 1910’s and was commissioned from Sinyakova by Dmytro Horbachov, who organised her personal exhibition at the Kyiv Writers Union in 1969.

Kosarev’s illustration to Khlebnikov’s the ‘Wood Demon’, drawn at Krasnaya Polyana in 1918, provides context. The fragile poet was, according to Maria, “in love with us by turns, but it was frivolous love for, if he fell in love, it didn’t last long.” Love was everywhere for, “Boris Kosarev was also secretly in love with Maria but she seemed inaccessible. Maria was older than he, very beautiful and tall, whereas Kosarev was slight. Kosarev himself remembered how he even threw stones at Khlebnikov so as to interrupt a romantic tryst with Maria”.

Khlebnikov was, Mayakovsky aside, probably the best known of the Russian Futurist poets, writing the prologue to the legendary opera, ‘Victory of the Sun’ in 1913 and inventing Zaum, a language probably used by birds. The feuding lovers seemed to find consensus for Kosarev’s swirling illustration – the tale of two pagan figures from Russian rural folklore, Leshy, a deity of the forest and Vila, a mythological female who rejects the advances of the God.

‘Three Hamlets. Two villages’ and ‘Village Pastoral’ retain the joy of nature with which Krasnaya Polyana had imbued Kosarev. The structure is the same as Sinyakova’s ‘Venus’, separate scenes as if from an icon, but the symbols are those of the land and fertility. ‘Spring’ and ‘Dedicated to Pavel Kuznetsov’ also use symbols of Ukrainian primitivism whilst ‘Communal Flat’ is more a piece of (anti) Soviet humour split, like a bizarre religious image, into two.

Krasnaya Polyana is in the news. Under the leadership of Mikhail Sayany and money from the local authorities, a new project entitled the Mecca of Futurism has been set up to rebuild the house.

Futurism is back in vogue.

James Butterwick

“Етнографічна та екзотична природа європейського мистецтва початку 20 століття змусила членів українського авангарду шукати натхнення в українському народному мистецтві, наповнюючи його елементи та архаїчні форми сучасним динамізмом, часто вираженим в абстрактній формі”.

Олена Кашуба, “Від утопії до трагедії” 2017.

Рух, відомий як футуризм, для західноєвропейців переважно італійського походження, а також імена Марінетті, Балла, Боччоні та Северіні є добре відомими. Менш відомими були їх колеги в Росії – і все ж їх вплив був, можливо, більш далекосяжним. Візит Марінетті до Росії в січні 1914 р. показав, що, за словами Велимира Хлєбнікова, «ми далеко не були відгалуженням західного футуризму, а насправді обігнали наших італійських братів. У десятках маніфестів, надісланих Марінетті до Росії з Мілана, ми не знайшли нічого нового.

Рух російського футуризму, як це практикували Ларіонов, Гончарова, Малевич та інші, був більш внутрішньо орієнтованим і менше концентрувався на міському, промисловому. Натхнення прийшло від народного мистецтва та сільських тем, яким не було місця у світі Марінетті. Письменники, такі як Пастернак, Маяковський і Хлєбніков, теж відіграли видатну роль. Усі вони проклали слід експериментальної літератури, не маючи рівних в Європі. Це, в свою чергу, породило власну течію у межах сучасної України.

Українське народне мистецтво та український примітивізм йдуть рука об руку. Перший був по суті наївним стилем, особливо популярним у селянській культурі в 19 столітті, який народився з попередньої релігійної іконографії і використовувався переважно для прикраси місцевих та побутових предметів, особливо вишивання та меблів.

Інтерес до народного мистецтва виник, коли Україна, збігаючись з мистецькими експериментами в інших місцях Європи на початку 20 століття, почала досліджувати своє минуле, своє коріння та культурну історію. Такий рух виник, коли місцеві художники шукали натхнення в межах своєї країни, як і їх російські колеги.
Описаний як „національно-культурне відродження”, цей напрям був найенергійнішим у 1910–20-х роках, коли Україна шукала ідентичність, вільну від російського впливу. Це не було пошуком «нового світового» порядку, більше пошуком та відкриттям національної ідентичності. Декларація про незалежність України 22 січня 1918 р. відкрила період інтенсивної громадянської боротьби, в якій шість армій, що конкурували, спустошували країну. Тим не менш культурне життя процвітало.

На чолі цього руху відродження стояла Марія Синякова (1892-1985). З казково-ексцентричної родини з Харкова, що на Сході України, Синякова була однією з п’яти сестер і чотирьох братів, чия заміська резиденція Красна Поляна була місцем, за словами коханки Володимира Маяковського Лілі Брик, „де народився футуризм” і куди у 1918 р. вперше потрапив найвидатніший послідовник Синякової Борис Косарєв (1897-1994).

Залишившись без батьків на початку свого життя, сестри Синякови, за словами Лілії Брик, “блукали лісом з розпущеним волоссям”. Їх незалежність та ексцентричність вражали всіх навколо. Хлєбніков був закоханий у всіх них, Пастернак – у Надію, Бурлюк – у Марію. Асєєв одружився на Оксані. Ще одна з цих “Муз футуризму”, Віра Синякова, вийшла заміж за поета Петнікова, а після розлучення – ще за одного письменника Гехта. Ліля Брік згадувала, як Марія «вразила мене своєю вродою, її яскраві очі здавались майже білими на тлі її темної шкіри. На голові в неї була чудова, шалено в’язана шапка».

З дитинства Марія мріяла стати художницею. «Ніхто не вчив мене малювати. Це прийшло само. Я народилася, і моя молодість пройшла серед розкішної природи, незайманої потворністю міста. Ароматні зелені луки, поля, ліс, річка в тумані, блакить неба – ось моя школа живопису.» – згадувала Марія Синякова. Саме Красна Поляна стала основою для національного відродження.
«Красна Поляна, – за даними джерел, – була тим будинком, куди приїжджав весь бомонд російсько-українського футуризму та неопримітивізму. Маяковський і Хлєбніков, Пастернак і Асєєв, брати Бурлюки, Мане-Кац». Косарєв згадував: „будинок був великий, дерев’яний, стояв, ніби над двором. Минувши ворота, широкі сходи вели на терасу, де у звичайний день вся родина та гості збирались на сніданок, обід, вечерю та нескінченне пиття чаю. Шпалери були прикрашені екзотичними папугами, частина яких була зірвана. Очевидно, фарбу від таких папуг використовували як косметичну пудру».

1920 рік був останнім роком, коли Косарєв поїхав до Красної Поляни, а до середини 20-х років будинок був занедбаний. Частина родини переїхала до Москви, інші померли. Один з братів Синякових, Федір, потонув взимку в річці в 1916 році, другий, Володимир, зник після Революції, третій, Віктор, у 1920-1930-х роках, служив у Васищевській сільраді. А четвертий, Борис, був хворий нервовим розладом, тому після розкуркулення 1929 року залишився працювати сторожем у своїй колишній садибі.

Ілюстрація Косарєва до вірша Хлєбнікова “Лесной демон”, намальована у Красній Поляні в 1918 році, дає контекст. Марія описала тендітного поета таким чином: “Він любив нас по черзі, але це була легковажна любов, якщо він закохувався в одну з нас, то це тривало недовго”. Кохання було скрізь, «Борис Косарєв теж був потайки закоханий у Марію, але вона здавалася недоступною. Марія була старша за нього, вродлива і висока, тоді як Косарєв був невисокого зросту. Сам Косарєв згадував, як він навіть кидав потайки камінчики у Хлєбнікова, щоб перервати його романтичні залицяння до Марії.

Хлебніков, крім Маяковського, був, мабуть, найвідомішим з російських поетів-футуристів, який у 1913 р. написав пролог до легендарної опери «Перемога сонця» та винайшов Заум – мову, яку, ймовірно, використовують птахи. Ворожі закохані, здавалося, знайшли консенсус щодо закрученої ілюстрації Косарєва – казки про двох язичницьких постатей з російського сільського фольклору – Лєшого, божества лісу, та Віли, міфологічної жінки, яка відкидає Божий прогрес.

«Три Гамлети. Два села» і «Сільський пастир» зберігають радість природи, якою Красна Поляна пройняла Косарєва. Структура така ж, як «Венера» Синякової, окремі сцени ніби з ікони, але символіка землі та родючості. «Весна» та «Присвячено Павлу Кузнєцову» також використовують символи українського примітивізму, тоді як «Комунальна квартира» – це скоріше уламок (анти) радянського гумору, розділений, як химерний релігійний образ, на дві частини.

Під час малювання «Дерево життя» та «Карусель» Марія вже експонувалася на виставці «Союз молоді» у Санкт-Петербурзі з Ларіоновим, Гончаровою та Малевичем між 1912 і 1914 роками. Після медового місяця вона, за словами Дмитра Горбачова, “відродила інтерес до народного мистецтва, прикрас весільних скринь, народних ікон, тканини та матеріалів. Малюючи в Красній Поляні вона розміщує квіти народного орнаменту в сценах сільського життя. Все намальовано імпульсивно, як дорослим з дитячою душею. В її акварелях поєднані побутові мотиви зі слов’янською та східною міфологією, сімейні та літні радощі». І “Дерево життя”, і “Карусель” – це часто відтворені зображення того періоду, тоді як «Венера», третя акварель серії, є варіацією теми 1910-х років і спеціально була замовлена Синяковій київським істориком мистецтва Дмитром Горбачовим, який організував її персональну виставку у Київській спілці письменників у 1969 році.

Наразі, будинок у Красній Поляні знову актуальний. Під керівництвом директора Зміївського краєзнавчого музею Михайла Саяного та грошей місцевої влади створено новий проект під назвою «Мекка футуризму» для відбудови будинку.